Вийшла в світ монографія доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту ПНУ ім. В. Стефаника Сергія Адамовича «На допомогу Карпатській Україні».

Напередодні Нового року в івано-франківському видавництві «Лілея-НВ». побачила світ нова книга доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту ПНУ ім. В. Стефаника Сергія Адамовича «На допомогу Карпатській Україні». Видання здійснене за підтримки голови обласної ради Олександра Сича. За словами автора, реалізацію проєкту було започатковано в процесі співпраці з Українським інститутом національної пам’яті.

У книзі досліджується роль і значення українців з окупованих Польщею територій в розбудові Карпатської України, їх реакція на події в Карпатах восени 1938 – навесні 1939 рр. та злочинна політика Польської держави стосовно Української державності на Закарпатті. Під час написання книги, як розповів пан Сергій, використано недосліджені раніше архівні матеріали польських правоохоронних та судових органів з Державного архіву Івано-Франківської області.

 

С. Адамович звернув увагу, що Карпатська Україна в 1938–1939 рр. в короткий час викликала інтерес світової спільноти до українства, що перебувало у важких умовах окупації з боку більшовицького СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Своєю чергою, українці у всьому світі повірили, що нарешті буде створена Українська держава, і готові були їй самовіддано допомагати.

Серед інших на підтримку Закарпаття відгукнулися й українці з окупованих Польщею земель. Автор пише, що галичани і лемки відповіли на створення Карпатської України численними маніфестаціями, офіційними заявами і зверненнями політичних партій, збирали кошти для допомоги молодій державі, масово переходили чехословацько-польський кордон, щоб долучитися до розбудови автономії, активізувався антипольський рух, який інколи переростав в силове протистояння з польськими правоохоронними органами.

Натомість Польська держава розцінила створення української автономії як загрозу втратити українські території і у зв’язку з цим розгорнула проти Карпатської України неоголошену диверсійну війну, дипломатичними шляхами і військово-політичною співпрацею підтримувала угорські претензії на Закарпаття, показувала уявну нежиттєздатність Карпатської України, чинила репресії проти власних громадян-українців, які виступали на підтримку Української держави в Карпатах.

За словами історика, вражає число добровольців, які пішли на допомогу Карпатській Україні, що в умовах бездержавності і репресій з боку Польщі ризикнули перетнути кордон і пожертвувати собою заради Української держави. Досліднику вдалося зібрати біографічні дані про 634 галичан, які допомагали Карпатській Україні. Серед них була як сільська молодь, так і українська інтелігенція та загартовані в боях за українську ідею партійні і військові діячі. Добровольці 1938–1939 рр. були виховані зусиллями як Української греко-католицької Церкви, громадських організацій «Просвіта», «Пласт», «Луг» тощо, так і легальних політичних партій і нелегальної ОУН.

Саме українці з Польщі, підкреслив С. Адамович, доклалися максимально до створення Карпатської Січі, національно-просвітницької роботи серед жителів Закарпаття та організації роботи інших структур державного механізму. Апогеєм жертовності галичан задля Карпатської України стало збройне протистояння з чехословацькими військами 14 березня 1939 р. і військовий спротив угорській окупації краю в середині березня 1939 р.

Пан Сергій описує як, порушуючи будь-які міжнародно-правові норми, над галичанами чинили військові злочини, з них знущалися в концтаборах і їх вбивали угорські та польські військовики. Розстріли полонених галичан на гірських перевалах в Карпатах є спільною ганебною провиною Угорщини і Польщі.

Однак трагедія Карпатської України консолідувала, активізувала українське суспільство у праці на благо соборної України. І, на думку, автора книги, спільна участь в обороні Української держави на Закарпатті галичан, наддніпрянців, українців з Закерзоння, волинян разом з мешканцями Срібної землі наочно знищила ворожі міфи про відмінності мешканців Закарпаття та Лемківщини від решти українців. Під час переходів чехословацько-польського кордону українці розривали колоніальні ланцюги і як нитками зшивали докупи Велику Україну.